«Український Союз у Бразилії» (за архівними джерелами)

Історія українців Бразилії – тема малорозроблена, особливо це відчувається на фоні досліджень про українську імміграцію в Північній Америці. Історичні праці про бразильських українців можна перерахувати на пальцях[1], до того ж, серед них катастрофічно мало публікацій, що стосуються громадських та  культурницьких організацій[2].

До сьогодні однією з численних «білих плям» в історії українсько-бразильської спільноти залишається діяльність Українського Союзу в Бразилії (далі – УСуБ). Окрім коротенького повідомлення в Енциклопедії українознавства В.Кубійовича[3], практично немає жодної інформації про цю організацію, і навіть сам засновник УСуБ – Петро Карманський[4] – у своїх спогадах торкнувся цієї теми лише побіжно, до того ж, не стільки в інформаційному, скільки в емоційному ключі[5]. Питання діяльності УСуБ було також  зачеплене в статті бразильського дослідника П.Геріоса в контексті конфлікту П.Карманського та греко-католицької церкви в Бразилії[6].

В енциклопедії, а також сучасних бразильських інтернет ресурсах[7] Український Союз у Бразилії фігурує не як окрема організація, а як історичний (початковий) етап іншої організації – Хліборобсько-освітнього Союзу (1938 р.), який у 2000 р. став називатися Товариством українців Бразилії.

Матеріалом для даної публікації стали копії рідкісних архівних матеріалів, люб'язно наданих авторові М.Чайковським[8] (Бразилія). Це збірка протоколів організації – від дня її заснування 7 липня 1922 року аж до 9 лютого 1930 року. Архівна збірка[9], яка аналізуватиметься у цій статті, складається зі 100 аркушів (200 сторінок), до неї входять протоколи:

а) з'їздів, загальних зборів (усього – 13-ти), в т.ч.: Першого (установчого. -  Прим. М.Г.) українського з'їзду в Дорізоні 7-9 липня 1922 року (1), загальних (вар.: звичайних, річних) зборів  (7), надзвичайних (4) зборів, а також «Святочного» з'їзду (1);

б) Головної ради (з  1927 р. – головного виділу) УСуБ (усього 12);

в) Просвітної секції УСуБ (1).

Усі протоколи велися  в одній (амбарній) книзі в хронологічному порядку, причому чотири перших протоколи зборів, засідань головної ради і засідання просвітницькоі секції ідуть під єдиною нумерацією, далі нумерація відсутня. Протоколи написані різними секретарями досить детально, ретельно, чітко і грамотно (літературним варіантом галицької говірки, який використовувався у той час і у львівських виданнях); відчувається, що тексти виконувалися спершу на «чорнетці», а потім переписувалися в книгу «начисто». Виступи учасників подавалися часом конспективно, а часом (наприклад, звіти, подання) включалися повністю.

На кожних зборах зачитувався і затверджувався протокол попередніх зборів.

Що стосується змісту протоколів, то цінність цих документів неможливо переоцінити. Оскільки вони велися надзвичайно детально, то за ними можна простежити крок за кроком хронологію подій в цій організації, динаміку процесів, що відбувалися в світській частині українсько-бразильської спільноти 1920-1930-х рр. Крім того, це є унікальне джерело з ключового як для українсько-бразильської історії періоду, що носить назву карманщина. Термін асоціюється з перебуванням П.Карманського в Бразилії і його конфліктом з найбільш впливовою на той час ідеологічною силою – Українською католицькою церквою загалом і Згромадженням св. Василія Великого зокрема.  Перебуваючи в Бразилії в 2009 та 2011 р. автор цієї статті відчула, що тема карманщини і досі в середовищі католицьких духовних осіб є табуйованою і надзвичайно травматичною.

Ініціатива створення УСуБ належала П.Карманському, який у 1922 перебував у Бразилії у відрядженні як представник ЗУНР і збирав кошти на її підтримку.

Перші (установчі) збори проголосили головну свою мету: «утворення української всенародної організації Бразилії»[10]. Організація прийняла назву «Український Союз у Бразилії», завданням якої було визначено «зорганізування української еміграції у Бразилії, збереження її при українськім народі, піднесення її так під оглядом моральним як і матеріальним, та систематична праця на просвітнім та господарчім поли серед української еміграції у Бразилії»; «найважливішими середниками (тут: засобами. – Прим.М.Г.) для здійснення найменчої програми (програми-мінімум. -  Прим. М.Г.) було б основання всілякого рода курсів для учителів, основання української бурси, основання гуртівні кооперативної, а на кінець – відчити та реферати»[11].

Загальну кількість учасників УСуБ за протоколами визначити неможливо. Судячи з дискусій, що велися  на зборах, офіційні списки членів організації не велися, членство могло визначатися хіба що за внесками, що збиралися в загальний бюджет організації, однак ці дані не є прозорими. Опосередковано можна судити за динамікою кількісного складу організації за участю делегатів у загальних зборах.

Наведемо базову інформацію про збори, протоколи яких наявні в архіві, уключно з кількісними показниками активістів організації, які були представниками від окремих українських околиць.

1. Перший український з'їзд (Установчі збори). Дата проведення 7-9 липня 1922 р., – Дорізон.  Присутні: 39 учасників і 4 члени президії.  2. ІІ Загальні збори (Порто Уніон, 19 квітня 1923 р.), 23 делегати та 4 члени президії.

3. ІІІ Надзвичайні збори (Уніон да Вікторія, 25-26 грудня 1923 р.) 53 делегати.

4. Святочний з'їзд з приводу відкриття друкарні УСвБ (Уніон да Вікторія, 12 липня 1924),  4 члени президії та 60 членів з 14 околиць. 5. Загальні (ІV) збори (Уніон да Вікторія, 24 грудня 1924 р.), кількістъ делегатів не вказана.

6. Загальні збори (V) 8 листопада 1925 р. , Уніон да Вікторія, без кількісних даних учасників.

7. Збори (цифру VI закреслено, виправлено на Надзвичайні) (Уніон да Вікторія, 8 травня 1926 р.), кількістъ делегатів не вказана.

8. Надзвичайні загальні збори (Порто Уніон, 18-19 вересня 1926 р.), присутні представники 20 осель (без зазначення кількості делегованих).

9. Збори (VII) (Порто Уніон, 25-26 грудня 1926 р.).

10. Загальні (VIII) збори (Порто Уніон, 24-25 грудня 1927 р.), 183 делегати та 30 членів централі.

11. Звичайні річні загальні збори (Порто Уніон, 27-28 грудня 1928 р.), 160 делегатів і 14 членів Централі.

12. Надзвичайні загальні збори (Порто Уніон, 9-10 серпня 1929 р.), 186 делегатів і 13 членів Централі.

13. Звичайні річні загальні збори (Порто Уніон, 23-24 січня 1930 р.).

Теоретично до членів Союзу можна зарахувати передплатників газети «Український хлібороб». З протоколів можна прослідкувати зміни в кількості передплатників, ці цифри час від часу називаються. Так, на кінець 1924 р. їх було 986[12] , в травні 1926 р. - «заледве 800», на кінець 1926 р. - цифра не вказана, однак заявлено, що вона зменшилася на 300[13], у кінці 1927 р. кількість передплатників становить 275[14]. Парадокс полягає в тому, що хоч протягом 1922-1930 рр. кількість передплатників «Українського хлібороба» різко падає, натомість кількість делегатів на зборах УСуБ різко зростає. Так що говорити про кількісну динаміку членства в організації складно.

Організаційна структура УСуБ, наскільки її можна реконструювати за протоколами, є наступною. Найвищим органом УсуБ стала головна рада (на початкових етапах називалася також «директорією»), що складалася в перші роки з трьох директорів, генерального секретаря, генерального скарбника і трьох «відділових».  Окрім цього, було утворено дві автономні секції: просвітно-культурну та економічну. Забігаючи наперед, скажемо, що протягом 8 досліджуваних років структура керівництва Союзу кілька разів змінювалася. Так, через 1,5 роки після його заснування, на надзвичайних загальних зборах 25-26 грудня 1923 р. вже було змінено статут: секції ліквідовано, натомість кожен з директорів став відповідальним за окрему ділянку роботи: 1) організаційну і політичну, б) за освіту і школу в) за економічні і хліборобські справи. 12 липня 1924 р. на Святочному з'їзді П.Карманський та В.Куц фігурують як «президенти Українського Союзу»[15], а в наступних протоколах президент вже один.

За статутом УСуБ, на всіх українських оселях засновувалися філії. Передбачалося, що фонди Союзу утворюватимуться членськими внесками («вписове» -  5$000[16]) та місячними членськими «вкладками» по 1$000, з них половина йтиме на місцеві потреби філії, а половина – до центральної каси. На засіданні (з'їзді) Головної Ради від 20 жовтня 1922 р. (в Мафрі), було внесено ряд уточнень і доповнень до статуту, зокрема, щодо назв філій; членські внески («вкладки» і «вписові») для жінок і для «нелітніх» («доростаючої молоді») було визначено удвічі меншими, ніж для дорослих чоловіків.

Друкованим органом УСуБ спершу було проголошено газету «Працю» (орган католицької церкви і згромадження братів-василіян у Прудентополісі), однак з   кінця 1923  р. ним стає «Український хлібороб».

П.Карманський і члени Союзу намагалися тримати імідж організації політичної. На зборах неодноразово ухвалювалися політичні рішення, приймалися петиції, звернення до бразильського уряду, Президента, міністра закордонних справ з різними вимогами на підтримку націоналістичних сил Галичини в боротьбі проти поляків. Так, за вісім років було прийнято такі докумети: меморіал у справі східної Галичини («протест проти окупації східної Галичини поляками»[17]), заяви «проти імперіалістичних і антисіоністичних посягань Польщі на Східну Галичину»  з проханням надання захисту на Союзі Народів у Женеві[18]; після зачитання листа полковника Г.Стефанова про становище військової еміграції в Чехословаччині, було зібрано на її підтримку 343 долари[19]. І  навіть після відставки П.Карманського (у грудні 1928 р. ) була ухвалена заява щодо вбивства Петлюри[20]; Як реакція на листопадові події у Львові (1928 р.) на зборах УСуБ затверджується резолюція, де висловлюється солідарність «з усією українською нацією проти вандальського виступу польської суспільності»[21], прийняте рішення надіслати відповідні телеграми до Президентів Республіки Бразилія, президентів штатів (Парани і Санта Катаріни).

Географічні межі впливу організації можна визначити за динамікою присутності різних українських колоній, містечок на загальних зборах. Ці дані постійно фіксувалися секретарями. На початку створення УСуБ передбачалося, що він охопить усі українські околиці. Власне, на перших установчих зборах делегати з різних українських колоній та містечок штатів Парана і Санта Катаріна були представлені порівняно рівномірно. Однак з часом, бачимо, активність «зсувається» в напрямку штату Санта Катаріна, столиці Парани Куритиби і містечка Іраті (також штат Парана). Більшість зборів відбулося в містечку Порто Уніон (Санта Катаріна), це місце і стало центром УСвБ до 1934 р. (після того – перенеено до Куритиби). Дані про присутність різних околиць на зборах демонструють динаміку ідеологічної боротьби за сфери впливу між світською (а з 1924 р. – антиклерикальною) організацією (УСуБ) і потужною силою Української католицької церкви з осідком у Прудентополісі (штат Парана).

Присутність містечка Прудентополіса лише на двох перших зборах ілюструє розвиток «історичного сюжету» карманщини. П.Карманський, приїхавши до Бразилії, деякий час співробітничав з Прудентополісом, який, у свою чергу, також був зацікавлений в ньому як людині освіченій, зі зв'язками, з добрим володінням літературної мови. На першому установчому з'їзді УСуБ присутній принаймні один священик. На других зборах, у квітні 1923 р., був присутній о.ігумен М.Шкірпан, разом з чотирма отцями, ЧСВВ. Проте на цих же, других, зборах з’явилася перша тріщина між громадою УСуБ і католицькою церквою. В.Куц, один з директорів УСуБ, зробив першу публічну заяву проти духовенства, про те, що “воно є причиною нашого національного, культурного і економічного застою”[22]. Щоправда, ці антиклерикальні заклики поки що не отримують загальної підтримки, промовець виходить зі складу “директорії”, до якої його обрали минулого разу. Проте, судячи з усього, вихід з директорії В.Куца був дипломатичним кроком, аби все-таки утримати сякий-такий мир із Прудентополісом. Про це свідчить поява його імені в керівництві УСуБ вже через кілька місяців (в грудні цього ж року).

На наступних зборах 25-26 грудня 1923 р. серед делегатів Прудентополіс вже не представлений. Більше того, проголошено, що створюється новий друкований орган УСуБ – “Український хлібороб”, чим дано знати, що зв’язки з “Працею” розірвано. Насправді, якраз у 1923 р. спалахнув конфлікт між П.Карманським і Прудентополісом.  Зокрема, він на сторінках “Праці” засудив усіх тих, хто не здає гроші на підтримку націоналістичної боротьби на батьківщині, назвавши їх дегенератами[23].

Відтепер упродовж кількох наступних років у протоколах з’являтимуться випади з боку УСуБ на адресу Прудентополіса, причому у надзвичайно грубій формі. Вислови на кшталт “гидота”, “мерзота моральної дегенерації”, “моральний бантитизм”, “хлипала слина з посвячених уст”[24], “дика нагінка чорноризців”[25] стануть у лексиці і фразеології протоколів звичайними. На річних зборах 1924 р. схвалюється поправка до статуту УСуБ, за якою до виділу не будуть допускатися особи духовного стану[26]. Судячи з дискусій, що ретельно конспектувалися, подібні матеріали з’являлися також у газеті “Українських хлібороб”, що викликало через деякий час спротив у читачів, кількість передплатників різко впала, редактору закидали, що газету нецікаво читати[27]. Власне, з цих заяв (перші ознаки з’явилися в травні 1926 р.) починається розкол всередині самого УСуБ. І, як не дивно, антиклерикальна кампанія стала в УСуБ неактуальною тоді, коли розгорівся внутрішній конфлікт в організації, тобто “між своїми”.

Якщо бути більш точним, розколу як такого не сталося. Просто члени організації дали зрозуміти П.Карманському, що їм краще розійтися. Усередині організації закипало невдоволення поведінкою, редакційною політикою, формою розпорядження фінансами тощо зі сторони їхнього провідника. У 1926 р., окрім річних, відбулося двоє надзвичайних зборів, на одних з них (8 травня 1926 р.), П.Карманський, незадоволений реакцією на його звіт про діяльність, уперше  подав у відставку, проте на цей раз її не прийняли. Але вже на других надзвичайних зборах 18-19 вересня, Президент УСуБ звинуватив своїх колег у “підпільній діяльності” проти нього, а на річних зборах 15-16 грудня цього ж року “резигнував”  з посади головного провідника Союзу і редактора “Українського хлібороба”. На цей раз відставку провідника було прийнято. Члени Союзу, судячи з усього, захотіли розійтися мирно, тому висловили в резолюції подяку П.Карманському за всі його труди і працю[28], заборонили очерняти його постать і висловили жаль з приводу його резигнації. Цю поведінку учасників зборів можна зрозуміти, адже перед ними був немолодий чоловік, письменник, якому все-таки належить ідея створення УСуБ.

Конфлікт між громадою УСуБ і П.Карманським не припиняється з відходом його з посади провідника і редактора “Українського хлібороба”. Він ще лишався у 1927 р. директором школи (управителем колегії), діяльність якої, судячи з численних звітів і дискусій, назвати успішною не можна.

У наступні роки П.Карманський демонстративно усувається від громадської діяльності. Він купує шмат землі у глухому місці і починає займатися вирощуванням кави, час від часу навчаючи сусідських дітей “за відробіток” їхніх батьків[29]. На той час це був 50-літній хворий чоловік, фізична праця, до якої він не був звичний, виснажила його ще більше. Під впливом глибоких розчарувань і ображений на весь світ, він іде на крок, який не схвалюватимуть навіть його колишні палкі прибічники. У 1929 р. він пише листа у галицький двотижневик “Світ”, дуже грубий і образливий для всієї українсько-бразильської спільноти. На річних зборах УСуБ 23-24 січня 1930 р., головною подією стало обговорення «огидної лайки пр. Карманського у львівському «Світі»[30] на адресу усієї української громади в Бразилії». На зборах зчитано ще один лист П.Карманського – до п. Кобрина, який, у свою чергу, передав його у громаду Ірасеми. Текст зачитано на зборах, в ньому активістів УСуБ названо п’яничками, такими, що “мають сидіти у криміналі” тощо[31]. Врешті решт, вирішено переслати цього листа до часописів Галичини і паралельно спростувати сказане в ньому.

Звичайно, подібні випади з боку засновника, колишнього провідника, ідеолога УСуБ, якого на початкових етапах мало не боготворили, деморалізували членів організації. Моральна криза посилюється ще й до того ж фінансовими негараздами, які почалися ще за правління П.Карманського в 1923 році. П.Карманський, будучи наділеним величезною харизмою, виявився не дуже добрим управлінцем. Тема браку коштів та зростаючого боргу стає провідною на зборах та засіданнях виділів УСуБ.

Таким чином, матеріали діяльності Українського союзу у Бразилії демонструють досить важкий період становлення української громади в Бразилії світського спрямування. Попри те, що на цьому етапі було зроблено багато помилок, все-таки вона відіграла величезну роль у вихованні громадської самосвідомості в середовищі бразильських українців.

Resume.

Maryna Hrymych

The «Ukrainian Union in Brazil» (Based of Archival Resourses).

The article presents the unknown information, drawn from the archive materials, about «Ukrainian Union in Brazil» (founded in 1922). The history of this organization connected with the most traumatic period in Ukrainian-Brazilian history, called karmanshchyna, when the conflict between Ukrainian Catholic Church and the secular organization of intelligencia (Ukrainian Union in Brazil) and personally P.Karmansky (the Ukrainian writer, the reprezentative of ZUNR (West-Ukrainian people's Republic) in Brazil) took place.

---

[1] Огляд публікацій див.: Cipko S.Three wave of Ukrainian Immigraton to Brazil, 1890s – 1940s: A Historical Overview // Українці Бразилії / за ред. М.Гримич та ін. – K., 2010. – S.13-26.

[2] Дещо про це:: Бондаренко М. Українці Бразилії: минуле і сучасність // Українці Бразилії. – С.51-61; Лозова М. З історії української освіти та культури в Бразилії // Українознавство. – 2012. – 34. – С.119-121.

[3] Kerechuk N. Union for Argicultural Education (http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CU%5CN%5CUnionforAgriculturalEducation.htm)

[4] Карманський Петро Сильвестрович (1878-1956) – поет, перекладач, громадський діяч, представник ЗУНР в Бразилії (1922-1925). Політичні погляди протягом життя змінювалися від націоналістичних до антиклерикальних і прорадянських.

[5] Карманський П. Крізь темряву: Спогади. – Львів, 1956. – С.67, 73.

[6] Guerios P. The Debate about Identity betwenn Religious and Lay Leaders in the First Years of Ukrainian Immigration to Brazil // Українці Бразилії. – С.72-89

[7] Oresten R. Sociedade Ucraniana do Brasil – SUBRAS  http://www.rcub.com.br/rcub/quem-somos/sociedades-ucranianas/; http://sociedadeucraniana.com.br/Subras.aspx

[8] Маріанo Чайковський – адвокат, підприємець, Почесний консул України в м. Паранагуа (Бразилія) (Прим. М.Г.).

[9] Архів Українського Союзу у Бразилії (далі – АУСуБ).

[10] АУСуБ, арк. 2зв.

[11] Там само.

[12] АУСуБ, арк. 21зв.

[13] АУСуБ, арк. 49.

[14] АУСуБ, арк. 76.

[15] АУСуБ, арк. 16.

[16] Мільрейсів (Прим. М.Г.)

[17] АУСуБ, арк. 5зв-6.

[18] АУСуБ, арк. 11зв.

[19] АУСуБ, арк. 15.

[20] АУСуБ, арк. 74.

[21] АУСуБ, арк. 84.

[22] АУСуБ, арк. 10.

[23] Guerios P. The Debate about Identity… С. 78.

[24] АУСуБ, арк. 20зв            -22, 25-26.

[25] АУСуБ, арк. 36 зв.

[26] АУСуБ, арк. 33 зв.

[27] АУСуБ, арк. 36 зв.

[28] АУСуБ, арк. 53 зв.

[29] Карманський П. Крізь темряву. – С.84.

[30] Очевидно ідеться про:  ілюстрований двотижневик, з - 1927 місячник, орган правого крила УСДП, виходив у Львові 1925-29 у видавництві «Друкар», головний редактор — І. Квасниця. (http://uk.wikipedia.org/wiki/Світ_(видання).

[31] АУСуБ, арк. 95 зв.-97.

стаття надрукована в "Віснику Центрального державного архіву зарубіжної україніки", 2013, Вип. 2.